Ви, можливо, знаєте, що разом з Bud та Banda ми пишемо книгу вечірок України: згадуємо легендарні місця та події за останні 28 років, збираємо фото та коментарі. До речі, приходьте на вечірку писати останню главу. Так от, в процесі ми знаходимо багато цікавого, що не увійде в книгу, але точно варте уваги. Як, наприклад, це інтерв'ю.  

Віктор Пушкар — один із перших українських композиторів, який почав грати мікротональну електронну музику. Йому вдається поєднувати в своїй творчості емоції та холодну логіку. Під час запису нового треку він намагається створити неповторний звук, використання пресетів для нього — табу.

Віктор співпрацював із багатьма музикантами української рок та електронної сцени: скрипалем Сергієм Охримчуком, Олександром Юрченко (Suphina Dentata) та іншими. Наразі він співпрацює з Сергієм Поповичем (лідером гурту «Раббота ХО»)  над експериментальним проектом chomub.ini. Також в роботі знаходяться електроакустичні записи з бандуристами Юліяном Китастим (Канада) і Володимиром Войтом-молодшим.

Ми зустрілися з Віктором Пушкарем, щоб поспілкуватися про синтезатори, експериментальну музику на заводі «Маяк» та блатняк.

Ваш творчій шлях розпочався з київського року?

Музика для мене почалася в самому дитинстві. Моя далека родичка, з якою ми жили в одному будинку, була солісткою київської опери — Олександра Станіславівна. Коли я був малий, вона вже була на пенсії, але продовжувала працювати в оперному білетером. Вона почала мене водити на вистави. Напевно, найсильніші перші враження від музики були від київської опери. Коли я почав проявляти цікавість, вона дозволила мені грати на своєму піаніно. Далі дядько дав мені погратися магнітофоном «Юпітер-202». Мені було років 13, а із записів — Scorpions та Донна Саммер. А потім я почав ходити на сейшени. Спочатку на те, що було видно від землі, Будинок офіцерів та Палац спорту, а потім я зрозумів, що є більш цікава локальна музика, яку грали в Більшовику, КПІ та Буревіснику. В КПІ був найбільш цікавий двіжняк, коли туди пускали рок-музикантів. Вперше я з київського року вподобав «Рабботу ХО». Коли я вперше почув цей рок-гурт, він вже був відомий. Сергій Попович раніше за мене прийшов до рок-музики.

Також був вражений творчістю «Колезького асесора». «Біокорд» був суб'єктивно для мене схожий на King Crimson, але я потім зрозумів, що це було не зовсім так. Мені вдалося пограти з людьми із згаданих команд. З Сергієм Поповичем (лідер «Рабботи ХО» — прім. ред.) більш успішно. Ми записали альбом «Гадкие лебеди» під час виступу в клубі «Барви» в 1994 році та альбом “chomub.ini”, який вийшов на початку цього року. Це моя електроніка, яка практично вся зіграна на кнопках та мікшерному пульті, а не на клавішах, а Сергій грає на гітарі.

На мікшерному пульті ви зводили готові записи?

Я його використовую як контролер. У мене є патч, який живе сам по собі після програмування, а за допомогою пульта додаю нюансів. Граюсь з тембрами та звуком, так виходить додатковий гуманоїдний елемент — human touch. В принципі існують два напрямки електронної музики. Один полягає в тому, щоб все програмувати і воно жило власним життям, а ти просто відбираєш варіанти. А другий — щоб грати вживу за допомогою клавіш. Я намагаюся це поєднувати і чергувати.

Програмування є важливою частиною творчої роботи. Якщо я користуюся чужим генеративним патчем, то я наслідую людину, яка його створила. Немає нічого оригінального. Це як люди з тусівки, які користуються Roland TR чи Roland TB виключно за допомогою пресетів. Звісно, це прикольно, якщо з'їсти червону або синю таблетку, щоб потанцювати. Але з музикальної точки зору мене це не захоплює.

На чому ви програмуєте?

Найулюбленіша моя софта, яка дозволяє працювати з алгоритмами, — це Vaz modular, з якою я працюю з 2000-ого. Я її люблю за мікротональні налаштування. Також варто згадати Nord modular. Там вже трохи більше можна робити алгоритимічних налаштувань і вона більш зручна для користування.

Інколи я користуюся Reaktor та починаю освоювати MAX MSP. У мене була колаборація з композитором Данилом Перцовим, який розколупав MAX трохи більше, ніж я. Я йому допомагав як людина, яка добре знає звук та акустику.

Чи використовуєте ви аналогові синтезатори?

У мене фактично немає чистих аналогових інструментів, я використовую напіваналогові девайси, наприклад, Dave Smith Prophet 12. Казали, що це мрія звукового дизайнера, але не кожного. Першим синтезатором, на якому вчаться грати, ця штука бути не може. Якщо це 10 чи 20 інструмент, то він чудово підходить.

Коли ви почали цікавитися синтезом звука?

Моє перше місце роботи, на якій я проїдав молочні зуби, — радянський військово-промисловий комплекс і НДІ електромеханічних приладів, який входив в об'єднання «Маяк». Я там робив аналіз відмов електронної апаратури. Зовсім випадково я не почав грати електроніку ще тоді. На робочому місці у мене було два осцилятора. Один — дуже чиста синусоїда, а другий — генератор сигналів спеціальної форми з регуляцією ширини імпульсу.

Коли я знаходив якусь цікаву напівубиту мікросхему, я перевіряв її можливості на осцилографі та інших приладах. Одного разу подумав: «Може, її на колонках запустити». Коли я це робив, у мене робилися круглі очі.

Можливо, колись знайду катушку зі своїми записами осциляторів. В якості музики це слухати буде нецікаво, а ось матеріал для творчості — чудовий.

Тобто ви грали ембієнт.

Про ембієнт думають, що це атмосфера, стан, в якому ми підвисли. Поставили палець на клавішу і трохи підвисли. Але я вважаю, що крім звукового дизайну має бути музична форма. Композиція повинна мати чіткі початок і кінець. Це не завжди те, що можна зробити фейдером. Має бути логічне завершення. Я не вважаю, що музика — це лише емоція та драйв. Має бути логічна структура, але на цій структурі драйв та емоції якось живуть.

Ви придбали свій перший синтезатор ще за радянських часів?

Я пішов працювати в 1986 році. У мене хороша зарплата була — 150 рублів, а дуже поганий синтезатор коштував 900. Ну ось житомирський «Естрадин-230», який був клоном MiniMoog, важко вважати інструментом, це скоріше іграшка. В принципі, якщо його поєднувати з іншим саундом, то може бути ок. У мене в Blemish звучав «Естрадин» та Vermona.
Для мене дуже важлива фішка, щоб інструменти могли мати мікротональні налаштування. Я використовую мікротональні партії з середини 90-х. В треку Blemish «Малюнок» є партія в межах малої секунди, утворена крутінням контролера, колеса. Наскільки я знаю, що в той час ніхто такого не робив.

Де ви грали до Blemish?

До цього був ансамбль «Електрики». Це був індустріально-імпровізаційний колектив. Брали в ньому участь Олександр Юрченко, який потім грав в YARN. Він дуже багато записувався зі Світланою Охрименко («Цукор біла смерть»), а також Леонідом Бєлєєм, який грав в «Мандрах» та «Маленьких Звірятах Суфіни». Також учасником «Електриків» був Ваня Москаленко (Dj Derblaster). Я коли почув Юрченко з Бєлєєм, запропонував хлопцям себе в якості клавішника. Ми пограли втрьох. Певний час ми писали джемові сейшени.

Потім я брав участь у Suphina Dentata. Це було повернення до імпровізаційних форм. І певною мірою там було більше елементів барокової музики. Це був вплив мій та Юрченка. Я полюбляю Тобіаса Хьюма, одного з представників англійського бароко.

Перші два альбоми "chomub.ini" я писав з Сергієм Охримучуком, він музикант, який наближається до універсальності. Він дуже добре знає барокову музику та українське етно. Після цих двох альбомів я зробив перерву, бо це не мало комерційного вихлопу. Я вирішив художньо переглянути, що я роблю. Я почав вдосконалювати власну техніку та розробляти теорію мікротональності. Я її презентував в Київській музичній академії. Сприйняли її позитивно. Тому я не відстаю від своїх західних колег чи східних, турецьких, наприклад.

Мікротональність — це важливий тренд сучасної музики.

Кого із композиторів електронної музики ви слухаєте?

На мене найбільший вплив здійснив Роберт Річ — ембієнтний композитор з Каліфорнії. Окремої подяки заслуговує Штокгаузен молодший — Сімон, який програмував апаратуру для батька.

Варто згадати Гері Парча. Деякі українські композитори теж поділяють цю мою любов. У нього була система, яка знайшла найбільше поширення, — це 53 тони на октаву. І якось він тому давав раду, майстрував свої струнні та перкусійні інструменти. Мені трохи простіше. Замість того, щоб пиляти два місяці інструмент, я сідаю та за два вечірніх сеанси програмую.

Мені якийсь час приписували вплив Coil, ті, хто слухав, любив цей гурт і бажав, щоб щось подібне з'явилося у Києві. Також розповідали, що Blemish був готикою, хоча я так не вважаю. У мене більше барокових впливів, ніж готичних.

Як ви ставитеся до нойзу та дроуну?

Я певний час цікавився японської гілкою цією музики, наприклад, Merzbow. Зараз в його творчості мене дещо подобається. Але це специфічний світогляд. Якщо не брати різницю між японською та українською культурами, то варто згадати, що Масамі Акіта в своєму паралельному житті був редактором БДСМ-часопису. Власне в слуханні нойзу є певний елемент мазохізму. Можна також прив'язати людину до крісла і поставити йому нойз. Це досвід. Merzbow є номером один в цьому жанрі. Він злий чарівник, а ті, хто його наслідують, вони працюють схожими методами, промовляють ті ж самі мантри, але магії нема. Нойз як музика — менш гнучка.

Якби ви робили музичний інструмент, то яким би він був?

Це був би електроакустичний інструмент. Взірцем слугували би напівакустичні гітари.  

Що вас надихає на написання музики?

Музика — це, мабуть, частина мого життя. Може це звучить тривіально, але іноді у мене щось починає звучати в голові, і я розумію, що мені потрібно сісти за інструмент. Якщо не записати, то зіграти композицію у чорновому варіанті. Ідей у мене буває значно більше, ніж те, що можна почути в лайві або в альбомі.

А зараз ви виступаєте?

Наживо я граю не часто, бо мені влом займатися менеджментом. Коли мене кудись запрошують, я частіше погоджуюсь, ніж відмовляюсь. Недавно я їздив в Чернігів і грав в товаристві Paranoize Crew. Звук та атмосфера мені сподобалися. Пару разів я робив виступи сам, але моменти, пов'язані з організацією виступів, мене напружують.

Чому одні людини в ембіенті бачать красу, а інші — ні? Чому цей жанр такий непопулярний в Україні?

У нас взагалі існує певна негативна культура звуку. Оце символічне насильство, оці відра лайна, які лилися на нас в громадських місцях, зіграли свою негативну роль. Завозили до нас так званий російський шансон, водії маршруток це крутили, а ми це все слухали.

Попит і пропозиція — це пов'язані речі. Вважалося, що української музики не може бути, оскільки це заважало російській естраді. Уявіть собі, ми сидимо в кафе, а з динаміків валить Міша Круг. Чудова ілюстрація до того, чому в Україні не люблять ембієнт.

katacult_affiche_banner_bud_x_next_chapter