Хоча музику Світлани не впіймати стандартними визначеннями, останнім часом її, поряд із польським гуртом Księżyc, згадують у контексті «авантфолку». Не відсилаючи до конкретного жанру, це слово вхоплює присутність в їх музиці старовинного й традиційного, та, разом з тим, непевність і багатомірність сучасного життя.

Світлана Няньо, як і незмінний учасник багатьох її проєктів Сергій Хотячук, належать до того типу музикантів, чия присутність лишається в історії української музики тонким пунктиром, що тягнеться від пізніх 80-х. Тоді в Україні із запізненням утворювалося щось подібне незалежним рухам у західноєвропейській музиці, на кшталт Нової німецької хвилі, колдвейву чи пост-індастріалу. Поряд з гуртами, де головні ролі були розподілені між гітарами та ударними, виникають і зовсім екзотичні формації. В квартеті Цукор Біла Смерть, Світлана, як і в подальших проєктах, грає на клавішах та співає. Відтоді, експериментуючи з різними форматами, вона поступово відточує стилістику: особлива поетична та музична мова стає характерною рисою її творів. При цьому в музиці постійно щось змінюється: мерехтливі клавіші та цимбали на спільних з Олександром Юрченком альбомах (1995) навіюють тривожну атмосферу, несхожу з прозорою гармонією й теплим спокоєм «Китиць» (1999). У непевності й хаосі 90-х, більшість цікавих артистів ставало хоумтейперами. Деякі записи були видані та стали доступними лише зараз. Ще більше, ймовірно, досі чекають на видавця по шухлядах.

Першою звісткою від Світлани Няньо з моменту виходу альбому «Китиці», став виступ на фестивалі Counterflows 2016 у Глазго. Згодом з’явився альбом «Звій»; музика Няньо стає більш мінімалістичною, із залученням електроніки та польових записів. Темп також уповільнюється, і здається, що це свого роду музична апофатика, спроба естетичними засобами вказати на щось поза межами звичайного сприйняття. Лаконічність і стриманий обережний тон відповідей Світлани лише підтверджують це припущення. Попри низку перевидань та певний спалах інтересу останніх років, музика Няньо залишається річчю у собі для більшості слухачів, як в Україні, так і за її межами.

Нещодавно в київському клубі Closer у рамках фестивалю Am I Jazz?: INWARD відбувся онлайн-виступ гурту Світлани Няньо, що стало гарним приводом для інтерв'ю. Розпитали Світлану з колегами про їх спільний проєкт, підхід до музики, та міфи, що виникають довкола її творчості.

На фестивалі Am I Jazz? ви виступили у форматі Svitlana Nianio Band, що вперше був представлений публіці у Глазго чотири роки тому. Окрім складу учасників, це ще й важлива роль електроніки та сучасних засобів обробки звуку. Як і коли виник цей проєкт?

Світлана Няньо (Н): До цього проєкту, який задовго до періоду більш активного концертного життя складався з двох учасників – мене та Сергія Хотячука, згодом приєдналися Андрій Страхов, що грав на клавішах, та Іван Забалуєв, який разом з Сергієм та Романом Генсом, що також виступали в проєкті як музиканти, додатково займався технічною реалізацією наших ідей. Після співпраці на «Китицях» ми з Сергієм продовжили пошуки цікавих звукових концепцій.

Photo: Юрій Грязнов (kirai gigs)

Сергій Хотячук (С): Початком саме Svitlana Nianio Band можна вважати нашу зі Світланою спробу вийти з творчого локдауну з публікацією композиції Kites на Souncloud у 2015-му. До цього ми довго перебували у вимушеній ізоляції як музиканти. За цей час світова музична індустрія перебралася до комп'ютерів в приватні студії. Так і ми повернули можливість писати музику, і, разом з тим, отримали докорінно змінений механізм креативного процесу. Нові, значно розширені технологічні засоби спровокували до експериментів.

Тож, про Kites...  До тембру Rhodes, що дуже пасує композиціям Світлани, я домалював партії екзотичного і месмеричного Le Cristal Baschet і зовсім неінструметального хриплуватого співу малих невідомих істот. Цей трек ми запропонували організаторам Counterflows. До речі, авторство назви проєкту Svitlana Nianio Band належить саме організаторам фестивалю. Тоді нам знадобилась додаткова технічна підтримка мого колеги – звукорежисера і музиканта Івана Забалуєва. Це була майже повністю комп'ютерна музика. Я, наприклад, виконував партію скляного Le Cristal Baschet на MIDI-гітарі… Незабаром Іван Забалуєв емігрував до США, і до проекту був запрошений Роман Генс, музикант і саунд-дизайнер, захоплений модульним синтезом. На наступному фестивалі у Варшаві ми вже грали в оновленому складі. З приходом Романа і використанням ним модифікованих, специфічних, власноруч записаних звукових об'єктів, в музиці з'явилися додаткова рухливість і загальний помітний потяг до імпровізації.

·

Модульний синтезатор, який можна побачити в Романа на записі онлайн-концерту, був також і на лайвах у Польщі, чи це нововведення останнього часу?

Роман Генс (Р): У Варшаві не було кейсу з модулями на столі, але були записи у вигляді аудіофайлів, які я змінював у лайв-режимі. Модуляр — це більше про підхід до роботи зі звуком. На виході завжди маємо звук, а як він був утворився — то вже інше. До того ж транспортувати модуляр незручно, і в цьому одна з переваг локальних івентів. Взагалі, головна задача — дбайливо привнести до музичного матеріалу фактуру, яка б добре його доповнювала. А цій музиці — тут я гадаю, Світлана й Сергій погодяться — добре пасують органічні фактури. Я записую багато звуків міста, природи, й перетворюю їх або на готові семпли, або на інструменти, на яких граю під час концерту. З тією різницею, що, на відміну від звичного, чітко темперованого інструменту, ти чуєш, наприклад, видозмінений до невпізнаваного шум метрополітену, або чайок з морем та вітром.

Photo: Юрій Грязнов (kirai gigs)

Як киянину, мені дуже приємно, що вас нарешті запрошують грати тут. Світлано, чи буває що з місць, у яких мешкаєте чи якими подорожуєте, ви захоплюєте свого роду сувенір для власної творчості?

Н: З Києвом в мене пов`язані приємні спогади. В усі роки, що я тут бувала. Незважаючи на наступ забудовників, міські ландшафти досі надихають. Щодо подорожей, зазвичай повертаєшся з них в особливому настрої, що іноді впливає на творчість.

На певному етапі ви часто грали у різноманітних місцях, що мали власну акустику і звуки оточення. Частина цих виступів документувалася. Чи цікавий зараз такий формат фіксування власної музики, коли вона ніби поєднується з тим як звучить саме місце?

Н: Так, формати, подібні до згаданого – привабливі та цікаві.

С: Співіснування звуків, чи особливостей взаємодії з простором — концептуально цікава тема. Вона стосується базового поняття музики як такої. Відносно органічною така взаємодія може стати за умови конкретного, змодельованого заздалегідь сценарію. Чи, в крайньому прояві, якщо музиканти відмовляться від традиційних музичних засобів, чи гри на них в загальноприйнятому розумінні. Майже будь-яке середовище прагне домінувати і дозволяє співіснування з ним лише на правах перегортача нот. А створення власного штучного простору — дає шанс на самостійність.

Photo: Юрій Грязнов (kirai gigs)

Довкола вашої творчості часто розгортаються легенди та містифікації. Вони лише заважають музиканту й слухачам, чи навпаки – грають на користь музиці?

С: Містифікації, навіть безпідставні – це, можливо, правдиві відчуття у повітрі. Їх можна розглядати як колективну творчу інтуїцію.

Н: Є речі, які заважають набагато більше.

Слухачі, відчуваючи у вашій музиці якусь загадку, часто шукають собі пояснення поза власне музичним, шукаючи, наприклад, езотеричні концепції. Або щодо Цукор Біла Смерть говорилося про важливість жіночого начала в гурті. Чи є для вас важливою характеристика мистецтва як фемінінного чи маскулінного?

Н: Ні, така характеристика не є важливою. Поза власне музичним чи текстовим матеріалом не варто шукати загадок. Все доволі суб`єктивно.

Ще одна плідна для містифікацій довкола мистецтва тема – зв’язки твору та автора. Тут думки часто бувають протилежними. Наскільки для вас творчість відокремлена від повсякденного життя?

Н: Творчість потребує зосередження. Деякі аспекти повсякдення можуть заважати.

С: Це дискусія на тему багатомірності та взаємодії вимірів. Зв’язки, звісно, є. Просто, у складної конструкції – складні зв’язки.

Помітно, що в кожен з періодів ви шукали нові підходи й звучання, водночас дотримуючись якоїсь основної лінії. Чи часто вам доводилося йти наперекір, аби залишитись на притаманних вам творчих позиціях?

Н: Незважаючи на обставини, залишаюсь на власних творчих позиціях.

Photo: Юрій Грязнов (kirai gigs)

Маючи ґрунтовну музичну освіту, ви можете оперувати музикою більш абстрактно. Наскільки вам цікавий ретельний та аналітичний підхід до твору, і навпаки – спонтанність та імпровізація?

Н: Для реалізації своїх ідей користуюсь доцільними засобами, професійні навички часто стають у нагоді. Звичайно, звертаюсь і до імпровізації.

С: Поступово ми вивільнюємо все більше місця для імпровізації. Останній матеріал вже майже потребував такого підходу.

Чи існують, можливо, не схожі, але внутрішньо суголосні вашій музиці артисти, яким вдалося по-своєму втілити якісь важливі для вас у музиці речі? Ви могли б назвати кілька імен цікавих вам виконавців?

Н: Можливо, існують. За настроєм близька старовинна музика, принагідно може бути суголосним і щось сучасне. Наприклад, Террі Райлі, The Harp of New Albion – атмосфера доволі суголосна. З виконавців старовинної музики можу згадати Hesperion XXI Жорді Савалля. Або Poeme Harmonique, чи Maurice Moncozet та його ансамбль. Співаки Марія Крістіна Кір, Раду Маріан тощо. З інших стилів музики можна назвати Swans, особливо проект Джири та Джарбо Skin. Nico. Фреда Фріта.

На початку цього року було перевидано альбом «Знаєш, як? Розкажи», записаний спільно з Олександром Борисовичем Юрченком. Ви також маєте низку вдалих колаборацій з іншими музикантами, як відносно нових (зокрема з гітаристом Рафаелем Рогінським, гуртом Księżyc), так і більш давніх – з німецькими музикантами та продюсерами: Гвідо Ерфеном чи Мішелем Шпрінгером. Чи варто очікувати найближчим часом видання записів якогось з цих проектів?

Н: У співпраці з Олександром Борисовичем Юрченком мене захоплювала його здатність досконало імпровізувати на різних загадкових інструментах. Ідеї нових видань та перевидань були, але важко щось прогнозувати в теперішніх умовах.  

Слухаючи ваш останній виступ у рамках фестивалю Am  I Jazz?, можна було помітити панівне звучання і настрій, що поєднує окремі композиції у більше ціле. Чи можливо, що в подальшому мініатюри повністю розчиняться у новій великій формі?

Н: Не уявляю зараз подібних тенденцій.

С: Цей виступ характерний тим, що не являє собою компіляцію творів, різних за періодом створення, а складається з композицій, написаних практично одночасно, на одному настрої та, для більш переконливої достовірності, зігранних "без пауз".

У цьому проєкті ви з колегами звертаєтеся до можливостей електронної музики та роботи з семплами. Чим вас приваблює цей формат порівняно з використанням традиційних інструментів? Чи давно виникла ідея до нього звернутись?

Н: Ідея виникла давно. Приваблює можливість заглибитись у нові виміри звуку та знайти естетично близькі резонанси.        

С: Традиційний інструментарій обмежив би нас камерним форматом. Сучасна ж техніка по-своєму знімає подібні обмеження. Кожен з виконавців у змозі виробляти значно більшу кількість різних звуків. Справа в тому, що такий, в певному сенсі, екстенсивний підхід, переслідує, насамперед, драматургічну мету. Наприклад, деякі елементи саунду несли забарвлюючу, атмосферно-камертонну функцію, проведену через декілька композицій, деякі мали додати в цей тон кінематографічну плановість. Десь синтезаторне і семплерне багатоголосся мало контрапунктне навантаження. Цю задачу для класичного тріо реалізувати просто неможливо. Натомість, щоб дотримуватись академічного камерного звучання, треба відстоювати певний виправданий стилістичний концепт.

Питання до Сергія та Романа: розкажіть трохи про інструменти та засоби обробки звуку, якими ви користуєтесь, та яким чином розподілялись ваші ролі під час концерту.

С: До і під час концерту ми з Романом готуємо і реалізуємо музичний і технічний сетап. Як музикант, я зазвичай граю на електричній та MIDI-гітарі, але на недавньому виступі на Aм I Jazz? я використовував смартфон в якості MPE-контролера.

Photo: Юрій Грязнов (kirai gigs)

Р: Є ідея сталого та неперервного звучання під час всього виступу. Щоб реалізувати це в лайві, я беру... назвемо це шари звуку, плюс різні технічні моменти. Якщо коротко, я відповідаю за абстрактні шуми, ефекти, семпли для лайву, та використовую синтезатор.Сергій виконує мелодичний матеріал на своєму інструменті, він краще про нього розповість.

С: Трохи про телефон. Вже багато років тому мене причарували терменвокс та Ondes Martenot. Але за допомогою клавішних MIDI-контролерів імітування нетемперованих інструментів було неможливим. Водночас для мене була очевидною потенційна здатність на це гаджетів. Та нарешті з'явився новий стандарт MPE (MIDI Polyphonic Expression), а за ним почали з'являтися контролери, які дозволяють динамічно керувати звуком. Смартфон виявився, як я і очікував, найзручнішим MPE-контролером.

Як я розумію, Сергій також займається зведенням та мастерингом записів проєкту. Можливо й Роман, окрім лайвів, брав участь в студійних записах?

С: Так, з моменту утворення проекту я взяв на себе технічну складову записів (а згодом, частково, концертних виступів) разом із сумісним пошуком доречного інструментарію. За минулі п'ять років, коли був записаний і зміксований цикл творів Svitlana Nianio Band, я приклався до аранжування всього, без виключення, матеріалу, займався наповненням композицій, спецефектами та вибудовою загального саунду.

Р: До останнього часу я брав участь лише у лайвах, репетиціях і подібних речах.

На мою думку, твої польові записи та участь в Svitlana Nianio Band органічне продовження напівміфічних виступів Світлани під відкритим небом, що записувались на DAT-касети у дев'яностих.

Р: З часом багато речей переосмислюється, але головне, я гадаю, залишається. У музиці Світлани та Сергіяце прагнення створювати своє унікальне, та відкритість до експериментів. Це дорого коштує, як мені здається.

Якщо пофантазувати, який новий для вас музичний формат чи інструмент міг би органічно доповнити вашу музику?

Н: Спів морських тварин – китів або дельфінів.