Незалежний артист Johnny Zbaraski випустив дебютний альбом «Бо я так хочу», до якого увійшло сім україномовних треків. Після кількох публічних презентацій складається враження, що ця музика швидко знаходить свого слухача. Над альбомом Іван працював протягом року, хоча після завершення відклав цей реліз ще майже на два.

Поговорили з ним про те, з чого почалася та зростала музика Збараскі, за яких умов треба слухати його альбом, перед якими викликами він стоїть зараз та як працює з текстами пісень.

Як ти почав займатися музикою?

Свій перший трек я написав після Греммі у 2004-му. Тоді у нас був маленький тєлєк, який тато привіз з Іспанії. І я вночі дивився церемонію, де Каньє виступав з треком Jesus Walks. Мене тоді порвало. Я взяв листок з ручкою і написав банальний текст про те, шо люди думають лише про гроші й шо це дуже погано. До речі, пізніше Вова зі Львова, розповідаючи мені про свій початок у музиці, сказав, шо саме цей виступ Каньє теж його надихнув на перший трек.

Я абсолютно не давав дупля в музиці, не знав, що таке bars, не розумів, що таке ритм. Міг довго клікати, щоб усе налаштувати. Це вже за кілька років у рідному Підволочиську з’явився інтернет і можна було вчитися з відеоуроків. І з того часу я ніколи не думав про те, щоб кинути займатися музикою, як і всім тим, що з нею пов’язано.

Як формувалася твоя естетика? На чому ти зростав?

Я зростав у немузичній сім’ї. Не сказав би, що для батьків музика є серйозною темою для розмови. Хоча мама недавно зізналася, як слухала якісь литовські платівки, коли мене виношувала. У нас був програвач з великими колонками. Тато слухав Оксану Білозір, «Підпільний кіндрат» Андрія Миколайчука. Він показував мені, як можна любити українське. У нас вдома велика бібліотека, крім Шевченка, Франка, Леся Танюка, ще дуже багато книжок про мистецтво, поезія.  

Я вихований у нетиповій, творчій атмосфері. Тато художник, дуже експресивна, стильна людина. Він навіть не усвідомлює, який він крутий персонаж. Мама поетеса, пише вірші про Львів, про своє село. Коротше кажучи, мої батьки — народні майстри і ми зі старшим братом та молодшою сестрою зростали в такій атмосфері.

Що сам тоді слухав?

Я пам’ятаю, як почув Скутера в літньому таборі на дискотеці. Старші пацани навчили мене під нього танцювати. Ще один з перших музичних спогадів — «Аква Віта». А потім я почув перший хіп-хоп українською. Це були ТНМК на «Таврійських іграх» чи «Золотій жар-птиці».

Це дивна історія, чому я вліз у хіп-хоп. Була така гра Tekken на PlayStation. Там був персонаж Едді, який рухався як у капоейрі, і мені це дуже подобалося. Через це я постійно грав за цього героя. В той же час мій старший брат поїхав вчитися у Тернопіль, там почав танцювати брейк і вже звідти привіз хіп-хоп культуру додому.

Фото: Юля Степанок

Також пригадую, як на День захисника вітчизни я випросив у однокласниць касету Тупака. Від брата я чув, шо Тупак і Біґі — вороги, і шо Тупак показує знак руками “west side”. Мене це так захопило, шо я цей «вестсайд» показував на всіх моїх тодішніх фотках. Є навіть одна, де я на весіллі зі своєю мамою, а тоді робили велике сімейне фото в студії. Тож я стою, в светрику, з гривкою, і показую в камеру «вестсайд». Тупо всюди я це показував, тому що Тупак для мене був героєм.

Розкажи про своє становлення в хіп-хопі.

Раніше слухати хіп-хоп означало бути тільки на стороні хіп-хопу. Завжди було протистояння реперів і рокерів, популярна музика сприймалася як гімно. Дуже смішно, але навіть було таке, що я втіхаря слухав трек «Пропаганда — Бєлим мєлом». Він мені дуже подобався, бо його слухала дівчина, яка мені подобалася.

Я обирав лише хіп-хоп. Але пам’ятаю, як Вова зі Львова у одному з інтерв’ю сказав, що слухає музику ту, яку він хоче. «Якшо я репер, то шо, я маю ходити тільки в широких штанах?». І мене ця цитата пробила.

Після того я почав слухати все, шо мені подобається, носити те, шо мені подобається, не тільки широкі штани і худі. Мені здавалося неправильним вибирати щось одне. Я радий, шо усвідомив це дуже рано і перестав займатися брєдом.

Як у тебе з'явилась ідея видати альбом? Якою була твоя мета?

В мене лежить багато музичного матеріалу, який вже не актуальний. Є кілька реп-альбомів, мікстейпи, сингли, ремікси. А потім сталися ті перші демки, одна з яких — «Кофеїн».

Я пам’ятаю, шо вислав ці демо Джамалі на лейбл, бо вони тоді щось шукали, кинув також Мастєрскій. Фідбеку було нуль.

А потім я повернувся додому після свят, перезаписав «Кофеїн» і зрозумів, шо мені подобається цей трек. Він досить простий для сприйняття, цілком відображає мій тодішній стан і бажання поділитися тим, як я люблю каву.

Якраз у «Кофеїні» є фраза «Бо я так хочу». Вона з’явилася, коли я йшов пити каву в «Альтернативну» (львівська мобільна кав’ярня – прим.ред.). В мене був додаток на телефоні — Swarm, і я зачекінився там з підписом «п’ю багато кави, бо я так хочу».

Пізніше, під час перезапису «Кофеїну» мені «клікнуло», що це крута назва для цілого альбому. Тоді було тільки три треки, тож я почав шукати. Мене дуже затягнуло, з’явилися ідеї. Наступний трек був «YAZA», тоді «Зебра», «Бо ти», я пригадую, з’явився останнім.

Яка iдеальні час та мicце для прослуховування альбому?

Я дуже люблю осінь, і люблю коли падає дощ: похмуру погоду, сірий вайб. Але ідеально слухати альбом однозначно вночі. У темній кімнаті, коли у вікно б’є світло вуличного ліхтаря. Оце ідеальна атмосфера для прослуховування цього альбому.

Ти незалежно видав альбом. Чи думаєш ти глобально?

У мене нема лейблу, але коли він з’явиться, він буде називатися «Бо я так хочу» — це стовідсотково. Якщо говорити про глобальне бачення мого образу, то зараз я намагаюся бути дуже діловим — Як Пафф Дедді, він все рішає. Але я за своєю природою — не ділок.  

З’являється дуже багато задач, які я не можу виконати самостійно, і мені потрібне підсилення. Три роботи, написання музла, його промоція, а ще особисті стосунки — на це все потрібна додаткова сила. Я досі не знаю, чого я хочу від цього проекту, але роблю зараз те, що можу. І все в пріоритеті, втім, музика — це мій найбільший пріоритет.

Треба менше говорити, більше працювати і більше часу — все це позитивно вплине на українську музику. І треба робити музику українською. Бо російськомовні чи англомовні треки українських артистів нікому не потрібні. Це не грає на користь української культури. В Росії, чи в Америці — там своєї музики мільярди.

Чим більше буде з’являтися української музики, не награних, не отих пісень, що під квоти, а від людей, які відчувають українську, які нею спілкуються, поважають і люблять її, тоді й з’явиться фундамент, на якому буде закладатися український рівень музики. Моя мета — щоб із моєю музикою українську почули інакше.

Як ти пишеш тексти до своїх пісень?

Мені не подобається писати тексти, бо писання мене зобов'язує, вимагає від мене якихось стандартів. Натомість, я можу дві-три години бути з мікрофоном і говорити все, що приходить в голову, відчуваючи музику. До всіх треків я просто фрістайлив, шукав слова, придумував всю історію, а потім перезаписував на хороший мікрофон. І так відбувався весь процес.

Ти взагалі часто слухаєш музику?

Краще б спитав мене, чи я слухаю тишу коли-небудь. Деякий час мені здавалося, шо я схиблений. Бо коли я слухаю музику в себе в кімнаті, а тоді виходжу, то надягаю навушники, щоб продовжити слухати, не перериваючись. Тоді повертаюся в кімнату і знімаю навушники, щоб продовжити слухати на колонках. Мені важливо часто змінювати музику, шукати нову, але є багато альбомів, які я переслуховую.

castaxkatacult_nigth_banner-2